вівторок, 18 лютого 2014 р.

Симоненко крізь струни серця


***
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста.
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

***

Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть...
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.


МОЖНА 


Можна вірить другові чи милій, 
Марить наяву чи уві сні, 
Білизну червневих ніжних лілій 
Заплітать букетами в пісні. 

Можна жить, а можна існувати, 
Можна думать — можна повторять. 
Та не можуть душу зігрівати 
Ті що не палають, не горять! 

Люди всі по-своєму уперті: 
Народившись, помирає кожна, 
А живуть століття після смерті 
Ті, що роблять те, чого "не можна".


Немає коментарів:

Дописати коментар