Стоїть бабуся
Катерина,
В життям покручених
Тримає спечену хлібину,
Стікають сльози по щоках.
Вона згадала тридцять третій:
В могилі син її Терентій
Без листя липи й берестки,
І ледь живі лежать батьки.
Та півсела пустих хатин.
Неначе небо й те голодне
І до землі схилився тин.
Кругом чуже усе холодне,
Взяла тепленький ще шматочок,
Старенька стала на коліна,
Прикрила ніжно рушником
Й пішла тихенько в свій садочок,
Де вся рідня лежить рядком.
До неба очі підвела...
Які поклали в домовину
- Вставай же вся моя родина,
Я хліб свіженький принесла!..-
Ніхто не змусить Україну
Пустити роки в забуття,
Народ, що так любив життя...