ПАМ'ЯТАЄМО...

Стоїть бабуся

Катерина,

В життям покручених

Тримає спечену хлібину,

Стікають сльози по щоках.

Вона згадала тридцять третій:

В могилі син її Терентій

Без листя липи й берестки,

І ледь живі лежать батьки.

Та півсела пустих хатин.

Неначе небо й те голодне І до землі схилився тин. Кругом чуже усе холодне, Взяла тепленький ще шматочок,

Старенька стала на коліна,

Прикрила ніжно рушником Й пішла тихенько в свій садочок, Де вся рідня лежить рядком. До неба очі підвела...

Які поклали в домовину

- Вставай же вся моя родина, Я хліб свіженький принесла!..- Ніхто не змусить Україну Пустити роки в забуття,

Народ, що так любив життя...